Популярне

Коли думкам затісно...

Сьогодні вперше пишу тобі листа. Напевно, коли отримаєш його, розмієшся… Мовляв, в час мобілок і скайпу це зовсім неактуально… Та лист для мене завжди був чимось особливим... Рукописи ж не горять…Не ображуся, коли назвеш мене несучасною чи заучкою… На жаль чи на щастя, ти не поділяв моєї пристрасті до літератури й історії… Чому вирішила написати тобі? Просто хотіла розповісти те, що не наважувалася сказати в очі… Повір, я навіть не знаю, як назвати тебе… «Колишній» - це слово не подобалося мені ніколи... Напевно, ти зіграв уже свою роль в моєму житті…

Можливо, інша вже б ридала – кричала: клята Італія, яка забрала в мене тебе. А я не виню нікого. Напевно, так доля розставила ролі. Але говорити така доля – виправдання для слабких. Просто випробування відстанню наші почуття не витримали. Ми були разом, та, наші серця були надто далеко. Романтична, трохи наївна, я через рожеві окуляри дивилася на світ. Тобі для щастя не вистачало « пару штук зелених», як ти часто говорив.

Ти марив Італією, я не уявляла свого життя без нашого провінційного містечка. Маленького, але зеленого і надзвичайно затишного. Ти ж ніколи не розумів, «як можна любити цю діру». Тому й коли з’явилася нагода «чкурнути» в Італію, ти навіть роздумував і впевнено поставив перед фактом: ми їдемо разом. Радості і стрибків до стелі від щастя не було. Я не хотіла покидати місто, в якому прожила все життя, не хотіла залишати навчання на улюбленому факультеті. Я просто не могла уявити собі¬¬¬ іншого життя. За коханим – хоч на край світу, говорить народ. Я ж не захотіла їхати з тобою. Так, не захотіла - тепер розумію свою поведінку так. Своє рішення пояснювала різними, сьогодні можу сказати зовсім несуттєвими, відмовками. Та, напевно, я вперше за 10 місяців злякалася … Так, в тій країні будеш ти, але зможеш ти підставити надійне плече?

Я пригадую, як плакала, коли ти їхав, ти ж заспокоював мене, обіцяв писати і дзвонити. Я прокидалася і засинала з думкою про нашу зустріч, у круговерті буднів у моєму серці жеврів твій образ. З яким нетерпінням я очікувала бодай найменшої вісточки від тебе. Спочатку були нелегкі пошуки роботи, зневіра, я ж всіляко підтримувала тебе. Потім ти знайшов чудову високооплачувану роботу… Хоч як ти розповідав про Італію, та я ніколи не задумувалася, що не маю навіть найменшого бажання відвідати цю приморську країну. Ти майже кожного разу , коли дзвонив, пригадував, скільки грошей витрачаєш на зв’язок, навіть підраховував євро, витрачені на подарунки для мене, які приходили з нагоди чергових свят… Ти знаєш, я просто не звертала уваги на ці речі… Півроку без тебе минули як тиждень… Тоді наші розмови звелися до сухих звітів про погоду і новини… Я вже не очікувала дзвінків з нетерпінням… Це стало чимось буденним.

… Минув рік, відколи, між нами тисячі кілометрів… Того дня я гуляла нашою улюбленою вулицею. «А чи хотіла б зараз побачити тебе?» - майнула думка. «А про що нам говорити?» - відповіла сама собі … Тоді я вперше зізналася сама собі, що зовсім не скучила… Потім все відбувалося швидко, як у кіно: твій черговий дзвінок і сухе: « Ти знаєш, я зрозумів, що ми різні люди… Напевно, ми повинні розійтися». Я ж відповіла впевнено і спокійно, без нотки суму : «Так, звичайно, я не проти». Не було сліз, депресії… Просто розчарувалася в тобі. А розчарування інколи буває гіркіше зради… З цього дня минув рік. В тебе своє життя, в мене своє

…Омріяна Італія за цей час, напевно, стала для тебе справжнім домом… Повір, мені зовсім нецікаво скільки ти там заробив… Куди поділася любов, запитаєш ти? А чи це була любов? – так відповідаю на твоє питання. Розлука відкрила мені очі на речі, яких я не бачила… Такого циніка ще потрібно пошукати… В тебе завжди матеріальне було на першому місці. Не любов, а так – звичка, як у тій пісні… Повір, я жодного разу не пожаліла, що так сталося … Все ж йде на краще, правда?

Щиро хочу, щоб у тебе в житті все склалося…. Але не дозволяй ніколи звичці заміняти справжні почуття… Шукай справжнє, адже воно незамінне. Будь щасливий, бо ти цього заслуговуєш…

Світлана Чихарівська
Всі статті автора

Колонка

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією